Ексклюзивне інтерв’ю в.о. глави Національної служби здоров’я України Андрія Віленського агентству “Інтерфакс-Україна”
В ексклюзивному інтерв’ю агентству “Інтерфакс-Україна” в.о. глави Національної служби здоров’я України (НСЗУ) Андрій Віленський розповів про підготовку до контрактації клінік на Програму медичних гарантій (ПМГ) 2021 року, роботі ковідних лікарень, нові вимоги до медустанов щодо доступу маломобільних груп населення та ініційованих НСЗУ кримінальних проваджень щодо медустанов.
Як на сьогоднішній день розвивається реформування системи охорони здоров’я?
В 2020 році ми розробили й реалізували першу програму медичних гарантій для всіх видів медичної допомоги. Не зважаючи на виклики, що поставали перед нами впродовж року, зокрема через пандемію COVID-19, ми це зробили. Ба більше, сама по собі ПМГ була тим інструментом, який дозволив ефективно використати бюджетні кошти, спрямовані на ліквідацію наслідків пандемії.
А щось зосталося з минулого року?
Загалом на програму медгарантій в 2020 році ми використали 89 млрд грн. Це всі пакети послуг.
На COVID-19 ми запланували й використали близько 15 млрд грн. До цієї суми додалися ще 5 млрд грн доплат лікарям, не пов’язаних з COVID-19.
На надання допомоги пацієнтам з COVID-19 було використано19 млрд грн. На початку епідемії дуже важко було спрогнозувати, як все розвиватиметься, скільки коштів потрібно, але ми майже вклалися в заплановану суму. Кошти були розподілені наступним чином: 11 млрд грн на стаціонарну медичну допомогу пацієнтам, 7 млрд грн – на “екстрену”, залишок пішов на оплату роботи мобільних бригад, які забирали матеріал для ПЛР-досліджень, а також закладам, які не відповідали нашим вимогам, але надавали допомогу в квітні.
Можемо констатувати: попри застереження, що реформа не на часі через пандемію COVID-19, ПМГ не тільки запрацювала в 2020 році, але й допомогла ефективно використати кошти, спрямувавши їх саме туди, де був пацієнт. В нас є дашборди, графіки й діаграми, які доводять, що більше коштів отримували заклади в регіонах, де кількість захворювань була більшою. Тобто кошти виділялися не так, як раніше, а на реального пацієнта.
Але ж ковідний пакет став додатковим навантаженням на бюджет, складений ще до пандемії?
Звісно, це були додаткові кошти. Спершу на ПМГ в бюджеті 2020 року було виділено 72 млрд грн, але на COVID-19 кошти додали. Так, це було додаткове навантаження на НСЗУ, але ми з цим впоралися. Законтрактували 511 стаціонарів, уклали договори з усіма закладами екстреної медичної допомоги, які мали мобільні бригади (понад 900). Тобто всю цю кількість договорів потрібно було укласти, законтрактувати заклади, перевірити їх на відповідність вимогам.
Ви перевіряєте заклади фактично чи берете на віру те, що вони задекларували?
Заклад повинен надати документальне підтвердження за основними умовами договору. Наприклад, якщо йдеться про кадри, то лікарі повинні бути зареєстровані в електронній системі, створювати медичні записи як автоматичне підтвердження того, що вони працюють. Те саме й щодо критичного обладнання: ми вимагаємо не просто поставити галочку про його наявність при поданні пропозиції, а підтвердити цю наявність. За відсутності власного обладнання можна представити договір підряду, коли на території закладу є, наприклад, приватний КТ, що за домовленістю із закладом безоплатно обслуговує його пацієнтів.
Успішні приклади співпраці КНП та приватних медичних компаній є, зокрема, на Київщині. Так працюють у Білоцерківській лікарні № 2 та Фастівській ЦРЛ. Пацієнти мають змогу безоплатно пройти обстеження на КТ-апараті приватних центрів, розташованих на території цих лікарень.
Це безкоштовно для пацієнта?
Безкоштовно. Бо ми сплачуємо закладу за цю послугу, а заклад вже повинен розрахуватися зі своїми контрагентами.
Але зазвичай комерційний КТ коштує дорожче, ніж може оплатити держава в рамках ПМГ. Як тоді можлива подібна співпраця?
Всі ці механізми спрямовані на поняття універсального охоплення або універсального доступу до медичних послуг. Насправді до реалізації універсального покриття медичними послугами змагають всі країни. Існує навіть глобальна мета сталого розвитку №3, до якої долучилися всі країни-члени ООН: з 2015-го по 2030 рік вони повинні досягти прогресу в універсальному покритті медичними послугами. Це означає, що будь-який громадянин цих країн має право й повинен при потребі отримати необхідні йому медпослуги й лікарські засоби без катастрофічних особистих витрат. Власне, він не повинен сплачувати, або сплачує стільки, що це не становить суттєвого навантаження на його бюджет. І держава повинна це забезпечити. Оце і є поняття універсального покриття.
Це не декларативна норма, як у нас в Конституції про безоплатну медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, коли наші пацієнти з власної кишені фактично сплачують близько 50% витрат. Тобто норма є, але пацієнти платять. Це норма, яка повинна працювати, і Програма медгарантій є дієвим інструментом з встановлення цієї норми. Тобто є пакети з встановленим обсягом послуг, які мають бути надані пацієнтам, і НСЗУ, відповідно, укладає договір із закладами, які відповідають вимогам цих пакетів. Якщо це пологовий будинок, то повинні бути акушери-гінекологи, анестезіологи, неонатологи і відповідне обладнання. Так само щодо інфаркту, інсульту, стаціонарної допомоги тощо. Якщо заклад не відповідає вимогам того чи іншого пакету, він не може укласти договір за ним. Якраз тоді, коли це починає працювати, ми й досягаємо результату для пацієнта в лікуванні, навіть для найбідніших сімей, які можуть ці кошти витратити на освіту дітей, покращення побутових умов тощо. І це дуже важливо. Держава повинна забезпечити рівний доступ до гарантованого пакету медпослуг.
Коли ми говоримо про запровадження правил гри, слід розуміти, що поведінка надавачів послуг змінюється не відразу. Клініки працюють ще за тими правилами, до яких звикли. Вони звикли брати кошти у пацієнтів, і ця звичка стала майже генетичною, тому що вже два покоління лікарів працює за цими правилами, і їм важко відійти від цього. А пацієнт, своєю чергою, звик, що переступивши поріг лікарні, він повинен заплатити. Але в межах Програми медгарантій платити вже не треба.
Якщо говорити про допомогу пацієнтам з коронавірусом, то ми витратили на стаціонарне лікування 11 млрд грн. За ці кошти у стаціонарі в 2020 році пролікувалося 250 тис. пацієнтів, тобто на одного пацієнта держава виділила й заплатила 45 тис. грн. Це великі кошти. Це не в інтенсивній терапії, це в стаціонарі. Звісно, що витрати можуть бути різними: якщо хворий просто в стаціонарі, то витрати на його лікування можуть становити 2-10 тис. грн, а якщо в інтенсивній терапії або реанімації – 100 тис. грн. Але в середньому це 45 тис. грн.
Якщо почитати різні групи в соціальних мережах, форуми, то пацієнти пишуть, що все одно купували ліки самі, що їм на COVID-19 в лікарні нічого не дали. Чому?
Тому що заклад продовжив працювати так, як звик. На рахунках в нього були кошти, однак він не витратив їх ні на зарплату лікарям, котрі отримували цю зарплату частково з кишені пацієнтів, ні на закупівлю ліків, витратних матеріалів тощо. Зараз ми починаємо активний моніторинг цієї ситуації, реагуємо на будь-яку подібну скаргу, якщо вона подана офіційно через контакт-центр, або в письмовому вигляді. Ми розуміємо, що заклад отримав гроші, вони є на рахунку, але він все одно бере гроші у пацієнта. Це порушення договору. Відповідно, ми інформуємо такий заклад про даний факт і пропонуємо компенсувати кошти. І зараз дедалі більше випадків, коли це відбувається за вже зафіксованими фактами.
А гроші ці заклади мають повернути пацієнтові?
Звісно, так, адже оплата за рахунок пацієнта послуги, вже оплаченої державою, є порушенням умов договору. А ми – сторона договору на боці пацієнта й захищаємо його інтереси. Тож за наявності подібних фактів кажемо, що держава з лікарнею так не домовлялася, ми домовлялися, що сплачуємо гроші за надану послугу, яка має бути для пацієнта безоплатною, і якщо пацієнт витратив свої гроші, будь ласка, поверніть. Якщо цього не відбувається й історія продовжується, ми можемо повідомляти правоохоронні органи. Щодо деяких лікарень, де поліція займається розслідуванням таких випадків, вже порушено карні справи. Але потрібен час для того, щоб і поведінка надавача послуг, тобто лікарні, й поведінка пацієнтів змінилися.
Але ж є ситуації, коли за протоколом нічого призначати не треба, пацієнт просто повинен лежати й чекати одужання від вірусу. Однак лікарі призначають йому ліки, відсутні в протоколі – вітаміни, препарати для судин, для голови тощо. А потім пацієнт каже, що лікування обійшлося йому в 30 тис. грн. Що робити в такому випадку?
Звісно, існує проблема наявності сучасних клінічних протоколів з усіх захворювань в Україні й проблема їх дотримання. Вирішення цього питання не в компетенції НСЗУ. Це компетенція Міністерства охорони здоров’я, яке воно формує й реалізує політику якості медичної допомоги. Але хочу зазначити, що річ не лише не в наявності або відсутності протоколу, але й в наявності або відсутності відповідальності лікаря.
На жаль, в нас лікарська практика не ліцензується, як в більшості країн світу, в нас ліцензується заклад охорони здоров’я. Тобто відсутня відповідальність лікаря своїм дипломом за те, що він порушив протокол. Згідно з трудовим законодавством, він відповідає за виконання своїх обов’язків перед роботодавцем. Ми розуміємо, що це проблема. В країнах, які запровадили ліцензування, якість медичної допомоги й дисципліна виконання протоколів дуже швидко зросли. Важливо розуміти, що пацієнт в разі призначення лікарських засобів, не включених в протокол, зазнає додаткових непотрібних витрат. Але пацієнт довіряє лікарю. Ба більше, коли лікар призначає якісь лікарські засоби, він повинен узгодити це призначення з пацієнтом, пояснити план лікування і отримати згоду. Тобто ситуація, коли лікар призначає препарати з недоведеною ефективністю, а пацієнт витрачає на це власні гроші, не є нормальною.
В тариф медпослуг включені витрати, які в першу чергу спрямовуються на оплату праці медперсоналу, доплату до 300%, лікарські засоби згідно з Національним протоколом та відповідні медичні вироби, що використовуються для надання допомоги пацієнту. Можливі ситуації, коли лікар має право задля порятунку життя пацієнта використовувати лікарські засоби, не включені в протокол, однак повинен обговорити це з пацієнтом. Але пацієнт повинен мати безкоштовний доступ до тих послуг, які передбачені пакетами медичних послуг НСЗУ. Це і є реалізація поняття універсального покриття медичними послугами, до якого ми прагнемо.
Як НСЗУ запроваджує систему моніторингу якості й контролю? Про необхідність такої системи йшлося ще в період створення НСЗУ два роки тому. Коли вона запрацює? Чи будуть судові процеси за неякісні медичні послуги?
Ми не прагнемо судових процесів. Наше завдання не покарати іншу сторону договору, і навіть не повернути кошти, хоч їх повернення – обов’язкова умова, якщо ми бачимо порушення й підстави для повернення коштів або призупинення оплати за договором. Якщо послуга не була надана, або надана не в повному обсязі, ми можемо попросити заклад повернути кошти НСЗУ. Якщо заклад надав допомогу за оплату пацієнтів, тобто двічі отримав гроші за неякісну послугу, то він платить і там, і там. Але, наголошую ще раз, наше завдання – не покарати заклад і забрати гроші. Головна мета – змінити поведінку надавача послуг, змінити поведінку лікарні щодо пацієнта. Тому всі ці заходи повинні бути дуже виваженими. Договір – це дуже гострий інструмент. Наприклад, у нас є підстави розірвати договір, однак йдеться про заклад охорони здоров’я, який, умовно, є монополістом за тим чи іншим видом медичної допомоги на певній території, тож якщо ми розірвемо з ним договір і припинимо фінансування, постраждають пацієнти. Чи можемо ми собі це дозволити? Напевне, ні. Тому рішення, які ми приймаємо, повинні бути чітко визначені законодавством і дуже виваженими. Але якщо ми виявили проблему, то може бути санкція. Якщо потрібно передати інформацію в правоохоронні органи, ми це також робимо.
А є якісь приклади? Скільки ви передали інформації правоохоронним органам?
Запитів у поліцію та прокуратуру, дійсно, направлено десятки, відкрито низку кримінальних проваджень. Це, зокрема:
- непрофесійні дії сімейного лікаря Поліської ЦРЛ, що потенційно призвели до смерті пацієнтки. Після направлених запитів відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 140 ККУ;
- ненадання медпрацівниками КНП “Міська клінічна інфекційна лікарня” Одеської міської ради та КНП “Одеський обласний центр соціально значущих хвороб” Одеської обласної ради медичної допомоги пацієнтці, що призвело до її смерті. Після направлених запитів відкрито кримінальне провадження за ч. 2, ст. 139 ККУ;
- ненадання медпрацівниками КНП “Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф” та КНП “Центральна районна лікарня Києво-Святошинської районної ради” допомоги хворій без поважних причин, що призвело до її смерті. Відкрито кримінальне провадження за ч. 2, ст. 139 ККУ;
- ненадання медпрацівниками КНП Білоцерківської міської ради “Білоцерківська міська лікарня № 3” допомоги хворому без поважних причин, що призвело до його смерті. Відкрито кримінальне провадження за ч.1, ст. 139 ККУ;
- незаконні вимоги працівників КНП “Полтавська обласна клінічна інфекційна лікарня Полтавської обласної ради” щодо оплати медпослуг та лікарських засобів, використаних в ході лікування пацієнта. Відкрито кримінальне провадження за ч. 1, ст. 184 ККУ.
Поговорімо про перехідне фінансування. Минулого року, коли стартував другий етап реформи, з’ясувалося, що готові не всі. При цьому таке фінансування отримали близько 500 закладів, але вони мали виконати умови НСЗУ. Вони зробили це? Чи плануєте продовжувати перехідне фінансування?
Ми дали їм шість місяців на те, щоб набути відповідності вимогам. Це були переважно заклади, які надавали стаціонарну допомогу і не відповідали базовим вимогам. Приміром, у деяких закладах, які лікують пневмонію і де треба виміряти рівень кисню в крові, не було такого приладу, як пульсоксиметр. Вже за місяць вони усвідомили, що він їм потрібен.
Ми із закладами уклали договір, але вони отримали відтермінування виконання цієї вимоги до 1 жовтня. Станом на 1 жовтня лише 83 заклади не відповідали умовам, тобто переважна більшість виконала наші вимоги.
Дійсно виконали? Ви перевіряли?
Виконали. Ми перевірили, навіть виїжджали на місця. Вони зареєстрували лікарів в електронній системі, надали усі необхідні підтверджувальні документи. Якщо це обладнання – надали відповідні документи щодо нього, зокрема й про те, що його взяли на баланс закладу, тобто це означає, що обладнання встановили та ввели в експлуатацію і воно працює. Щодо згаданих 83 закладів, то ми зупинили фінансування за пакетами послуг, за якими не були виконані умови. І це зроблено в інтересах пацієнта.
Я хочу наразі прокоментувати історію, яка у нас виникає цього року, зокрема із резервними джерелами живлення електропостачання в лікарнях. Наявність таких джерел є обов’язковою вимогою для укладання закладом договору на той чи інший стаціонарний пакет послуг. Вона абсолютно справедлива і в інтересах пацієнтів. Так, нещодавно на Львівщині у Жовкві були випадки, коли через вимкнене електропостачання померли два пацієнти, котрі перебували на апаратах ШВЛ, бо генератор не працював і не було створено технічних можливостей для автоматичного перемикання апарату на резервне живлення. Відповідно, у 2021 році ми посилюємо цю вимогу, тому що розуміємо, що багато закладів охорони здоров’я не відповідають вимогам і становлять загрозу для пацієнта. Зараз ми бачимо, що заклади починають інформувати своїх власників і депутатів про те, що не можуть виконати цю вимогу, тому кошти на це спрямовують місцеві бюджети.
Скільки закладів, які подаватимуться на ПМГ-21, не відповідають вимогам?
За даними анкетування, 88% тих, хто подаватиметься до стаціонарного пакету, відповідають вимогам. Близько 12% заявили, що не готові, але у них є час до 1 квітня.
Ще були випадки займання у відділенні реанімації, де перебували пацієнти на кисневій підтримці. Ваші вимоги можуть регулювати ще й безпеку кисневого обладнання?
При експлуатації медичного обладнання, медичних газів треба дотримуватися всіх правил техніки безпеки. Це визначено іншими законами, там йдеться вже про відповідальність керівника. Ми не можемо надавати медичну допомогу пацієнту з інсультом, якщо нема КТ, чи хірургічну допомогу, якщо нема цілодобово анестезіолога. Так само щодо COVID-19: НСЗУ не укладає договір там, де нема анестезіолога – він мусить бути.
На початку епідемії всі заклади хотіли отримати цей пакет і розглядали його як додатковий, однак не мали анестезіологів, кисню, але могли виконати умови. Чи всі , хто уклав пакет на COVID-19, відповідають вимогам сьогодні?
Для закладів цей перехід – від відсутності контролю за організацією процесу надання медичної допомоги до роботи за договором, який накладає на керівника закладу відповідальність за те, що відбувається, – здійснюється дуже швидко. Тобто раніше про вимоги не запитували, лікарня працювала, напевно, виконувала якісь стандарти. Договору із закладом не було, тож як він виконував вимоги, ми не знали. Але якщо стається прикрий випадок: лікарська помилка, смерть пацієнта, якась техногенна аварія – це вже стає предметом розголосу і дає підстави для застосування санкцій до керівника закладу.
Договір – зовсім інший інструмент. Він додатково захищає пацієнта, і заклад повинен при укладанні договору довести, що виконує усі необхідні для цього умови. Далі, якщо ми отримуємо факти, що договір не виконується, проводиться моніторингова перевірка.
Сьогодні пацієнти починають через НСЗУ контролювати те, як організовано процес надання меддопомоги та що діється в лікарнях. Це дуже важливий інструмент. Друга важлива річ – це, власне, Програма медгарантій, яка складається із пакетів послуг. Тобто ті заклади, які можуть надати ширший спектр меддопомоги, можуть мати більше пакетів, отримують, відповідно, і більше фінансування, тому що вони отримують гроші за результат надання меддопомоги. І це істотна зміна. Застосовуючи фінансові інструменти через ПМГ, держава розвиває надання меддопомоги і підвищення якості медичних послуг.
Як гадаєте, до ПМГ цього року входитимуть більш підготовлені заклади, більш оснащені та свідомі?
Безперечно, заклади зрозуміли, що це треба робити. Якщо вони не виконають умов, це буде не на користь закладу, лікарям ,медсестрам, які в ньому працюють, і не на користь пацієнту.
А що з приватними закладами? Вони відмовляються від первинки?
За нашими даними, за рік кількість приватних закладів чи ФОПів, що працюють за ПМГ на первинній ланці, склала вже третину закладів, які мають договір із НСЗУ. У структурі закладів кількість закладів приватної форми власності або ФОПів збільшується.
Якщо ж говорити про вторинну ланку, то в 2020 році договір з НСЗУ мали 59 закладів за такими пакетами послуг, як амбулаторний пакет, хірургічна допомога, гемодіаліз, ендоскопія, мамографія тощо. Це говорить про те, що запропонований НСЗУ і затверджений урядом тариф є прийнятними і привабливим для приватних закладів. Вони бачать, що у їхній бізнес-моделі така оплата послуг працюватиме і вони можуть досягати своєї мети як підприємства.
Умови для приватних закладів могло б покращити внесення вартості комунальних послуг до тарифу НСЗУ. Адже зараз за державні лікарні комунальні послуги сплачує їхній власник – місцева влада, тоді як приватні заклади оплачують їх самостійно. І це створює певну нерівність, якщо бути справедливими.
Відомо, що в ПМГ 2021 року не вистачатиме коштів: просили майже 300 млрд грн, а дали 123 млрд грн – удвічі менше. Що ви робитимете для подолання дефіциту?
Слід розуміти, що у нас не повністю використано потенціал оптимізації системи охорони здоров’я. Коштів є стільки, скільки держава може дозволити собі витратити на ПМГ, але це не означає, що їх замало. Хочу навести приклад із COVID-19. Якщо ми поглянемо на витрачені за цим напрямком 19 млрд грн, то це вже і не така велика сума – 45 тис. грн. на пацієнта (це не більше $1,5 тис.). Не думаю, що в Європі є багато країн, які змогли забезпечити стаціонарне лікування пацієнтів за $1,5 тис., тоді як Україні, в принципі, це вдалося. Інша річ, що пацієнти не завжди отримували допомогу безкоштовно, проте ми говорили з вами чому. Тобто тарифу було достатньо. І навіть якщо ми розуміємо, що коштів могло бути більше, механізм договору, за яким ми сплачуємо за результат, спрацьовує таким чином, що заклад, котрий дійсно якісно працює, отримує додаткове фінансування і може розвиватися. Натомість заклад, який не надає якісних послуг, змушений оптимізуватися, скорочувати певну кількість адміністративного персоналу, закривати власну лабораторію. До речі, коли бачать, що власна лабораторія – це дорого, заклади укладають договори на лабораторні послуги.
Скільки закладів уклало такі угоди?
Ми бачимо це підчас прийому пропозицій, коли в комплекс стаціонарної допомоги входять лабораторні дослідження, а заклад не може робити їх власними силами і закуповує лабораторні послуги в іншого закладу, який має ліцензію. Тобто така інформація у нас є, хоча наразі я не можу вказати точну кількість. Але така тенденція існує – заклади починають господарювати. З одного боку, заклад отримує дохід за ПМГ, який залежить від кількості пацієнтів і його оснащення, кількості пакетів послуг. З іншого – він має витрати, тож якщо заклад навчиться ефективно використовувати кошти, у нього буде більше можливостей підвищити зарплату і створити додаткові сервіси для пацієнтів. Та зважаючи на те, що сплачувати з власної кишені у нашій країні вже “генетична” історія, вона одразу не зникне – потрібен час.
Повернімося до COVID-19. Було сказано, що НСЗУ сплачуватиме за вакцинацію. Скільки закладів уже уклали договір?
Старт контрактування за цим пакетом вже відбувся. Там є дві форми: мобільна команда (мобільний пункт щеплення) і стаціонарний пункт. Кожен з них повинен мати відповідне холодильне обладнання, забезпечувати інфекційний контроль та відповідати іншим вимогам. Щоб мати контракт, лікарня повинна бути внесена до переліку закладів, визначених для вакцинації проти COVID-19, затверджений керівником робіт з ліквідації наслідків НС природо-біологічного характеру.
Тобто подаватися можуть не всі заклади, які хочуть?
Не всі. Це пов’язано з тим, що потрібно забезпечити територіальну доступність, аби зрозуміти, який обсяг вакцинації повинні зробити заклади і який розрахунок буде на певну територію. Після отримання пропозицій ми укладаємо договір і сплачуємо. Перша оплата – за готовність, це 8,2 тис. грн.
Коли заклад отримує ці кошти?
На початку договору. Далі йтиме помісячна оплата за кожну дозу введеної вакцини: за першу – 25 грн, за другу – 60 грн. Таким чином ми стимулюємо виконання комплексу вакцинації – двократне введення вакцин.
Ми знаємо, що насамперед вакцинуватимуть працівників ковідних лікарень. Де їм робитимуть щеплення – на робочому місці у своїй лікарні? І хто саме їх вакцинуватиме?
У заклад, котрий уклав з нами договір на вакцинацію, приїжджатиме мобільна бригада. Кожен факт введення вакцини фіксується в електронній системі. Звідти ми і будемо отримувати інформацію про кількість наданих послуг та зроблених щеплень. Сплачувати будемо тому закладу, який створив вакцинальну команду і має договір із НСЗУ. Кошти сплачуватимемо щомісяця.
Чи не матимемо такої ситуації, що вакцинувати не будуть, тому що НСЗУ якомусь закладу не сплатила кошти?
Гадаю, що такої ситуації не буде – у нас із закладами є повне порозуміння. Укладання договору займає певний час, умовно близько тижня. Втім, заклади впевнені, що отримають гроші, адже ми завжди сплачуємо за договором за надані послуги. Можливо, ваше питання – це аналогія з ковідними лікарнями, які не відповідали вимогам НСЗУ, але намагалися отримати ковідний пакет. Та ближче до кінця року така модель поведінки зникла, тому що всі зрозуміли, що для отримання оплати треба підготуватися, мати обладнання і лікарів.
Давайте поговоримо про інклюзію, про яку зараз багато дискутують. Ви насправді відмовлятимете в укладанні контрактів закладам, які не забезпечать доступ маломобільним групам населення?
Існує норма про те, що заклади охорони здоров’я, у яких є ліцензія, мають відповідати державним будівельним нормам, зокрема і щодо забезпечення безперешкодного доступу. Адже відсутність доступу для маломобільних груп населення, для пацієнтів, які пересуваються на візку, або для людей із хронічними захворюваннями викликає багато проблем і позбавляє пацієнта доступу до медичної допомоги. Однак цю норму відтермінували на три роки, аби заклади могли підготуватися. Питання обговорювалося із 2017-2018 року, і вона мала повноцінно запрацювати з 1 січня 2021 року. Отже, це – вимога закону, а не забаганка Національної служби здоров’я.
Ми перевіряємо відповідність цим нормам за документами, які підтверджують інклюзивність. Перелік цих документів чітко визначило Міністерство розвитку громад і територій, експерти якого видають відповідні висновки. Ці висновки мають прикріплюватися до пропозицій, які заклади подаватимуть для укладання контракту.
І заклади, і їх власники, органи місцевого самоврядування повинні зрозуміти, що зможуть отримати оплату лише тоді, коли пацієнти зможуть отримати медичну допомогу згідно зі стандартом. Це питання не другорядне. Ми запропонуємо закладу надати документи, які підтверджують відповідність нормам безбар’єрного доступу. Ми бачимо, що експерти, які видають висновки, роблять це досить прискіпливо, бо усвідомлюють, що все потім перевірить Національна служба здоров’я України.
Можуть бути різні моделі поведінки, до яких звикли наші заклади у подібних ситуаціях. Однак ми повинні розуміти необхідність цих змін. І наша кінцева мета не в тому, щоби припинити договори з першого квітня, а в тому, щоб заклади вдосконалювали якість медичної допомоги, і щоб ця допомога була доступна, зокрема й маломобільним групам населення.
Нещодавно при парламентському комітеті здоров’я нації, меддопомоги і медстрахування була створена група сприяння розвитку медичного страхування. Учасником цієї робочої групи є НСЗУ. Яким ви бачите шлях до медичного страхування?
Коли ми говоримо про загальнообов’язкове державне страхування, ми говоримо про кошти для оплати медичних послуг, які акумулюються із загальнодержавних податків. Обсяг такого фінансування визначено програмою медичних гарантій, ці кошти держава сплачує шляхом виконання договору із НСЗУ за надані послуги. Тобто ми сьогодні реалізуємо модель страхування. Можна сказати, що всі громадяни України застраховані від тих ризиків, які можуть статися у зв’язку із хворобою.
Ми намагаємося реалізувати поняття універсального покриття і універсального доступу до медичних послуг. Ця модель повинна залишити всі необхідні послуги за програмою медичних гарантій. Але якщо пацієнт хоче і має право отримати послугу, яка виходить за її межі, приміром, сервісні послуги, отримати в лікарні окрему палату або лікарські засоби поза межами Нацпереліку, то така можливість має бути. І саме щодо медичних послуг, які не входять у програму медичних гарантій, може бути введена співоплата – ось наша позиція.